.jpeg) |
| Князь Кий - сучасний малюнок |
По неофіційній версії, у істориків немає чіткої думки проте ким насправді міг бути вищезгаданий князь. Так археолог та історик Борис Рибаков (1908 - 2001 рр.) ототожнював Кия із згаданим візантійським письменником Прокопієм Кесарійським (500 - 562/565 рр.), Хілбудієм (VI ст.), який був намісником діоцеза Фракії у Східній Римській імперії на початку 530-х рр. Туди його назначив імператор Юстиніан І (527 - 565 рр.). Однак сам автор не називає національності Хілбудія, зазначаючи лише, що він був близький до імператорського дому. Історик Юліан Брайчевський (1924 - 2001 рр.) вважав, що Києм був болгарський хан Кувер (VI ст.), який жив під час правління імператорів Констянтина IV (668 - 685 рр.) і Юстиніана ІІ (685 - 695, 705 - 711 рр.) та підняв повстання проти аварів у Паннонії, звідки пішов зі своїм племенем до Македонії, неподалік Солуні (Салоніки).
З іншого боку, археологічні дані підтверджують створення Києва у V ст., що дає можливість віднести роки життя Кия до цього століття. Так шанувальник київських старожитностей Вікентій Хвойка (1850 - 1914 рр.) досліджуючи Старокиївську гору, на глибині 3-х метрів натрапив на стародавнє святилище, яке належало до V - VIII ст. Пізніше археолог та історик Петро Толочко на цьому місті під час розкопок знайшов житла кінця V- початку VI ст.
Саме тому офіційною датою заснування Києва вважають 482 р. Тож очевидно, що князь Кий жив у V ст. Але залишається питання до якого імператора він ходив?
Автор "Повісті минулих літ", Нестор Літописець (бл. 1056 - 114 рр.) справедливо зазначав, що не знає імені імператора. Те саме роблять сучасні історики, правда деякі з них приписують відвідування князем Києм, того чи іншого візантійського імператора. З іншого боку, український дослідник Олег Гуцуляк висловив припущення, що цим імператором був ніхто інший, як сучасник князя Кия, знаменитий король бритів Артур (V - VI ст.), якому Середньовічна традиція приписує створення імперії у Західній Європі. Адже відомо, що одним із сподвижників короля Артура був його зведений брат Кай, якого дослідник в силу схожості імен ототожнює з Києм. До речі ім'я Кай у валлійців, від яких походять легенди про цього героя, означає "людину моря". Тобто виходить, що згідно його імені, він не був місцевого походження. Тому існує ймовірність того, що в жителів острова Британія ім'я Кий могло трансформуватись в Кай. До речі в Нідерландах Кай означає спис. Ним може бути і довга палиця - кий, від якої власне і походить ім'я князя.
Батьком Кая згідно валлійській традиції був Кінір Кейваврог (Кінір Рижий, або Червоний), король Дайфеда в Уельсі. Прийнято вважати, що він був одним із багатьох ірландських іммігрантів, які як відомо колонізували Дайфед у середині V ст., прийшовши із за моря. Але скоріш за все він міг бути слов'янського чи грецького походження, адже Кінір було відомим грецьким ім'ям. Першого царя Кіпру звали Кінір. Саме він міг бути направлений Аттілою на острів, про що я писав у попередній статті. Там будучи керівником загону воїнів надісланих до Вортігерна у Британію, він міг стати правителем одного із васальних королівств, породичавшись із верховним королем острова, адже згідно валлійській традиції Кінір був одружений на святій Анні, дочці Вортімера, сина Вортігерна. З часом валлійці, які практично нічого не знали про далекі землі Північного Причорномор'я, ототожнили Кініра із Ірландією, яка була їм найбільш відома із заморських земель. Але повернемось до Кая.
Згідно валлійській традиції Кай був одним із найвидатніших воїнів короля Артура. Так поема Х ст., "Па Гур", записана в Чорну книгу Кармантена (ХІІІ ст.), розповідає про його подвиги, серед яких убивство відьом та подорож на Ініс Мон (сучасний острів Ангслі, саме там за повір'ями валлійців був вхід у загробний світ). Там Кай вбиває левів та злого монстра - кота Палуга.
Валлійська поема "Кілох і Олвейн", створена бардами у VI - VII ст. і записана в Мабіногіон (ХІІ - ХІІІ ст.), розповідає про те, як юнак Кілох, прагнучи здобути за дружину Олвен, дочку Ісбаддадена - володаря велетнів, звертається за допомогою до свого двоюрідного брата - короля Артура. Той дозволяє своїм васалам допомогти родичеві. Разом з Каєм, Бедівером (Бедуером) і Гвальхмаї (Гавейном), Кілох приходить до замку велетня, якому, як і ірландському Балору, воїни підіймають повіки вилами. Володар велетнів ставить умови. Щоб отримати Олвен, юнак повинен здійснити неймовірні подвиги - дістати магічний казан короля ірландців, чародійний мед, чарівну арфу та інші предмети, але найголовніше здобути ножниці і гребінь, що ростуть між очей велетенського кабана Турха Труйта. Під час виконання цих умов, йому саме більше допомагає Кай. Зокрема Кай подорожує на спині древнього і мудрого лосося і звільняє з ув’язнення чарівника Мабона, сина Модрон. Однак могутній кабан зі срібною щетиною майже не переможний. Проте Кілох все ж здобуває гребінь і ножниці, бриє велетня, а потім виколює йому очі й відрізає голову, нанизавши її на палю. Після цього він одружується на Олвен.
 |
| Кілох та його супутники при дворі Ісбададдена. Малюнок Ернеста Уолкузенса до книги "Кельтський міф та легенда" (1920 р.) |
До речі так само, як і князю Олегу, відомому з билин за іменем Вольга Всеславович, Каю в поемі надавались магічні здібності. Так він був здатний затримувати дихання під водою протягом дев’яти днів, міг зробити себе таким високим, як найвище дерево та виробляти велике тепло, яке сушить усе навколо навіть під час дощу. Також він володів мечем (списом), яким завдавав таких ран, що жоден лікар не міг їх вилікувати.
Тож слід вважати, що в українському суспільстві здавна були воїни наділені магічними здібностями. Їх пізніше назвуть характерники.
У "Житті святого Кадока" (бл. 1100 р.) Бедвір разом з Артуром і Каєм розбираються з викраденням королем Ґвінлівом Бородатим святої Ґвладіс із двору її батька в Брихейніозі.
Кай помітно з’являється в ранній валлійській версії "Трістана та Ізольди" (ХІІ ст.), де він допомагає двом закоханим, причому будучи сам закоханий у дівчину на ім’я Ґолвг Гафдід.
У збірці поем під назвою "Валлійські тріади" (ХІV ст.) Кай є одним із трьох чоловіків, які носять бойові діадемами острова Британія. Також там згадується бойовий кінь Кая, який називався Гвінев з Довгою Шиєю.
В "Історії бритів" (бл. 1136 р.) Гальфріда Монмутського (бл. 1100 - 1155 рр.), на рицарському бенкеті Кай виступає кравчим короля Артура. До речі цей титул є придворним саном, носій якого відав стольниками, які подають на придворний стіл їжу та напої, а також посуд і скатерки. В англійській традиції кравчому відповідає стюард, у французькій - сенешаль, а у німецькій - стольник. Окрім того кравчий був не тільки розпорядником столу короля, але й суддею та начальником армії королівського домену. З цього приводу варто зазначити, що візантійський історик Никифор Григора (1295 - бл. 1360 рр.), у своїй праці "Історія ромеїв" (XIV ст.) писав про якогось руського князя, котрий здобув титул головного кравчого при дворі римського імператора Костянтина Великого (324 - 337 рр.). А це може свідчити про те, що в той час у Візантії було відомо про перебування князя Кия при дворі короля Артура, але через те, що британський король представляв ворожий католицький світ та ще воював з Римом, його було замінено римським імператором.
Подальше поширення Артуріани на територію континентальної Європи та утворення з неї лицарських романів, змінило риси Кая з позитивних на негативні. Вже в творах французького поета Кретьєна де Труа (бл. 1135 - бл. 1185 рр.) Кай, якого тепер звати Кей, набуває рис, з якими він найбільше асоціюється сьогодні. Це запальний характер, доповнений його роллю некомпетентного хвалька. Так він висміює лицарську ввічливість сера Калогренана, з метою врятувати Гвіневру від Малеагана, обдурює короля Артура. Також він злиться через наївність Персіваля і дає ляпаса дівчині, яка каже, що стане великим лицарем. Пізніше Персіваль мстить за неї, зламавши Кею плече.
 |
| Сер Кей ламає свій меч на турнірі. Малюнок з книги "Історії короля Артура та його лицарів" Говарда Пайла (1903 р.) |
Така трансформація нашого героя на думку дослідників спричинена тим, що він поступався у новостворених лицарських романах новим персонажам, таким наприклад, як Ланцелот. До речі континентальна Артуріана також мала вплив на пізнішу валійську традицію. Адже в ній Кей виконує ту саму хамську роль.
У циклах "Вульгати" та "Пост Вульгати" (ХІІІ ст.), а також в романі Томаса Мелорі (1416 - 1471 рр.), "Смерть Артура" (1485 р.), батько Кея, якого тепер звуть Ектор, усиновлює немовля Артура після того, як Мерлін забирає його від біологічних батьків, Утера та Ігрейн. Ектор виховує майбутнього короля та Кея як братів, але походження Артура стає відомим коли він виймає меч у камені на турнірі в Лондоні. Це сталося після того, як Артур будучи сквайром (зброєносцем) новопризначеного в лицарі Кея, виходить з дому забувши його меч, тому він використовує меч з каменя щоб замінити його. Отримавши меч, Кей демонструє свій характерний опортунізм, коли намагається стверджувати, що насправді він витягнув меч із каменя, а не Артур. Це робить Кея справжнім королем бритів. Але зрештою Кей поступається і визнає, що це був Артур. Він стає одним із перших лицарів Круглого столу та служить своєму прийомному братові протягом усього життя. На відміну від "Історії бритів" та "Вульгати", у "Смерті Артура" Кей не гине від римлян, а скоріше виживає і згодом стає частиною групи, яку відправляють спробувати отримати священні піхви Екскалібура перед фінальною битвою короля Артура при Камлані. Також Кей є серед небагатьох людей, які вижили в цій битві, хоча незрозуміло, як він це зробив. У пізніших інтерпретаціях припускають, що він ніколи не брав у ній участь.
До речі зі смертю короля Артура губиться і персона нашого героя. Проте якщо взяти до уваги "Повість минулих літ", тоді виходить, що князь Кий після служіння королю Артуру емігрував на Дунай. Там він збудував місто Києвець, яке за даними російського військового історика і публіциста Івана Ліпранді (1790 - 1880 рр.), які він розмістив у праці "Роздуми про древні міста Кеве і Києвці" (1831 р.), було більш давньою назвою укріпленого міста Кеве (Kevee), про яке оповідає угорський літописець Анонім нотаріус (1172 - 1196 рр.) і яке знаходилося поблизу Оршова, мабуть, на тому місці, де нині сербське місто Кладово (у болгар Гладова, у турків Фетіслам). Також він звертав увагу на ту обставину, що згідно повідомлення Нестора, Кий побудував Києвець по дорозі на Дунай, отже можливо і не на самому Дунаї, і вказував на селища Кийово і Ковілово, розташовані верст за 30 від гирла Тимока.
З іншого боку, найвірогідніше припустити, що Кий з Британії емігрував на територію України, землю своїх предків. Тут він і побудував своє городище, яке знаходилось у Львівській області, в Стрийському районі коло річки Дністер. Саме там зараз розташоване село Київець, яке вперше згадується у податковому реєстрі 1515 р. В ньому документується піп (отже, вже тоді була церква) і млин, 2 лани (близько 50 га) оброблюваної землі, які орендував Лопатка та ще 1 лан, орендований Лукашином. Це свідчить про давність села. До речі саме там згідно давніх билин жив богатир Чурило Полонкович, який уславилася не військовою звитягою чи особистою мужністю, а величезними статками та шаленим успіхом у жіноцтва: "Нижче Малого Києвця Чурило живе. Двір у нього на семи верстах, а біля дому булатний тин, верхи на стовпах того тину точені, маківками-перлинами оздоблені, підворіття там із дорогого риб’ячого зуба, а над воротами до семи десятків ікон висить. Посеред двору золотоверхі тереми стоять; перші ворота - різьбленні, середні ворота - заскленні, а треті ворота - ґратчасті".
 |
| Чурило Полонкович. Малюнок з книги "Руські билинні богатирі" Андрія Рябушкіна (1895 р.) |
Деякі дослідники хибно думають, що Чурило Полонкович жив десь біля Дунаю, де князь Кий побудував свій Києвець. Адже насправді він жив коло Києвця на Дністрі. На це вказує ряд факторів. По перше поїздка князя Володимира до маєтку Чурили та служба останнього в Києві кравчим, так само, як і князя Кия у короля Артура, що дає підстави вважати Чурила Полонковича нащадком князя Кия та одним із місцевих князів племені білих хорватів. Адже, як відомо князь Володимир ходив походом на них у 993 р., але аж ніяк не на Дунай. По друге, на австрійській мапі Фрідріха фон Міґа (1779 - 1783 рр.) було відмічено Малий Києвець біля Дністра, поряд з яким знаходився Великий Київець. По третє за даними дослідників, від Чурила Полонковича ведуть свід рід галицькі бояри та польські шляхтичі Чурили, які правили на території Галичини, Поділля і Польщі та були родичами князів Острозьких.
 |
| Малий Києвець на мапі Фрідріха фон Міґа (1779 - 1783 рр.) |
Тому стає очевидним той факт, що саме з земель Галичини білі хорвати понесли назву Києвця на Балкани. Тож всі пошуки якогось Києвого Києвця в будь якій балканській державі є безпідставними і хибними. Адже саме з Британії після смерті короля Артура, князь Кий мігрував на Дністер, де заснував Києвець. Пізніше він емігрував на Дніпро, де заснував Київ. До речі деякі дослідники вважають, що на території Києва було декілька поселень. Тому цілком вірогідно припустити, що одне із них могло бути столицею Аттіли, яку описав згадуваний мною у попередній статті Пріск Паннійський. Інше могло бути засноване князем Києм та його людьми. Саме там правив він і його нащадки Кийовичі, останніми з яких були Аскольд і Дір.
Також очевидним стає той факт, що після смерті короля Артура та упаду його королівства Логрія, підлеглі князя Кия брити, щоб вберегтися від наступаючих саксів і чвар бритських королів, мігрували з ним. Так починаючи з V ст., бритських монах Пелагій (бл. 354 - бл.420/440 рр.) свормулював свою доктрину, яка не визнавала розповсюдження первородного гріха Адама на інших. Його інтерпретація доктрини свободи волі між добром і злом, стала відомою, як пелагіанство. Римська церква всіляко намагалася боротися з нею. Але через упадок імперії та вторгнення варварських племен, вона втратила зв'язок з островом. А боротьба місцевої церкви з пелагіанством не досягла своєї цілі і єресь набула великої популярності на острові. Тож очевидно, що пелагіанство сповідував і князь Кий та його люди, які емігрували з ним на територію України. Адже про поширення пелагіанства в Україні зазначав український мовознавець Констянтин Тищенко (1941 - 2023 рр.). Він вказував на ряд топонімів пов'язаних з цією релігєю:
Село Пелагеївка - Полтавська область.
Село Пелагіївка - Миколаївська область.
Селище Пелагіївка - Донецька область
Село Пелагіївка - Луганська область
Село Новопелагіївка - Донецька область.
З іншого боку, сучасні академічні археологи та історики не маючи бажання досліджувати таємниці минулого і сприйняти те, що гуни насправді були слов'янами (давніми українцями), Атілла князем київським, а князь Кий лицарем короля Артура і першим християнським правителем в Україні, який заснував городище (поселення) біля Дністра, і на далі займаються радянськими вигадками про гунів - азіатів та шукають городище Кия там де його немає і не може бути. Таким чином вони гальмують розвиток історичної науки. Тому єдиним способом зрушити дослідження українського минулого в правильний бік, була б можливість позбавити вчених ступенів і звань усіх учених, які нав'язують українцям помилкові знання минулого. Тож сподіваюся, що ця стаття, якою я завершив ряд публікацій на тему загадок історії України епохи переселення народів, внесе свою лепту в очищену від радянського бруду, майбутню українську історичну науку.
