Священик УПЦ МП закрив церкву перед труною із загиблим воїном АТО

Не встигли поховати воїна, як у Жовкві на Львівщині назріває громадський конфлікт, пов'язаний з діями церкви московського патріархату. Церковні служителі УПЦ МП не удостоїли навіть відкрити дверей храму, провести в останню путь загиблого 27-річного Володимира Турчина.

Для представників церкви московського патріархату смерть людини виявилась недостатньо істотним приводом, щоб відчинити ворота, чи провести дзвонами або молитвами героя.

Своє обурення з цього приводу люди жорстко висловлюють на сторінках спільноти міста. Хтось пропонує радикальні дії: "спалити", "вигнати" і тому подібне. Інші ж мешканці пропонують зібрати загальноміське віче за участі районної, міської влади, представників духовенства всіх конфесій, що знаходяться у Жовкві. На цьому загальноміському віче мала б бути розглянута діяльність УПЦ МП у місті, і особисто о. Степану Хомину, дана належна оцінка діяльності.

"Це свинство вищої категорії. Людина, яка загинула за нашу державу, за свій народ, свою батьківщину… і навіть не вийти, не відкрити двері церкви, коли стояли біля неї люди і молились. Батьки тієї загиблої дитини стояли. Українці так не могли вчинити. Це сепаратизм, ненависть до своїх громадян. Ми боролись за цю землю, Україну, а вони роблять з неї свій осередок "російщини". Мало того, що Московський патріархат ніколи не ходить на йосафат, чи хресну ходу, вони ніколи не мають бажання співпрацювати з громадою. Я навіть не знаю звідки ті люди набираються в тій церкві. Їх підтримує Москва, тому що так як ті "прихожани" кожен раз проклинають Україну, владу і все на світі, то люди одної з нами нації не можуть так сказати. Україна це ж наша батьківщина, земля, де ми живем - а не ті хто тут править. Люди за цю землю гинуть, а вони її ненавидять. І всьому біда напевне, що в нас тут мир та тиша. Бо там на Сході люди розуміють, що таке війна. А тут – війна і весілля йде в один рівень", - сказав військовий, кіборг, ветеран двох війн - в Афганістані та Україні - Володимир.

Слава Україні. Що образило Росію

Чотири роки інформаційної війни Кремля не переконали міжнародні медіа двічі думати, перш ніж висвітлювати українську тематику. Чи зробила висновки Україна?

Двоє гравців з футбольної команди Хорватії, записуючи 9-секундний відеоролик після перемоги над Росією у чвертьфіналі ЧС-2018, доповнили його патріотичним слоганом «Слава Україні». Як екс-гравці київського «Динамо», вони вірили, що надсилають дещо зухвале та в основному цілком безневинне послання своїм українським друзям. Але для мільйонів нажаханих оглядачів у Росії це відео несло в собі ніщо інше, як шкоду – пряму образу національній гордості, цілком у дусі ери нацистів.

Історично безграмотна інтерпретація вислову «Слава Україні» ідеально лягає в парадигму поглядів сучасної Росії, яка воліє розглядати все те, що відбувається в Україні, крізь вузьку та спотворену призму українського поствоєнного руху за незалежність. Згідно з цією збоченою логікою, «Слава Україні» – це фашистське гасло, яке набуло найбільшої популярності в лавах української повстанської армії. Тобто тої сили, яка на початку Другої світової війни уклала короткотривалий альянс з німцями-загарбниками, а затим – решту часу аж до кінця війни – протистояла як нацистським, так і радянським солдатам.

Тривалий час ці повстанці були головними персонажами кремлівської пропаганди, що намагалася виправдати своє вторгнення в Крим та на Схід України, змальовуючи український патріотизм як явище колективної реінкарнації гітлерівської орди. Насправді, це повелось ще з часів СРСР, де у відповідь на український рух за незалежність пропаганда повсякчас прозивала українських патріотів фашистами, а «Слава Україні» – їхньою версією «Хайль Гітлер». 

Інформаційний вплив Москви
на світові уявлення про Україну триває

Такий погляд ніколи не був історично точним, але останніми роками трактування цього вислову еволюціонувало до абсурду. Слова «Слава Україні» – це аж ніяк не продукт Другої світової війни, і зародились ще задовго до 1940-х. Своїм корінням вислів сягає початків XX століття, який в ході національного руху за свободу з ентузіазмом брали на озброєння різні військові формування, удаючись до невдалої спроби заснувати державу, що в хаосі більшовицької революції вилилось у короткочасне існування кількох українських республік. З тих пір вислів існував на побутовому рівні, ще раз здобувши популярність протягом винятково інтенсивного періоду формування української нації, відомого як «перебудова», а також Революції Гідності 2013-2014 років. Сьогодні «Слава Україні» – це нічим особливо не примітний патріотичний рефрен, який тут використовують усі: від політиків і зірок до високопоставлених гостей та дипломатів. У цьому контексті його цілком можна прирівняти до висловів «Хай живе Франція» чи «Боже, благослови Америку».

Одесу перетворюють на заповідник сепаратизму

Сергій Стерненко

Місцева влада розвиває культ "побєдобєсія"

Чотири останні роки весняна пора для Одеси стає періодом масової активізації проросійських сил. І одночасною демонстрацією того, що на прикладі стратегічно важливого міста-мільйонника, держава практично нічого не робить для усунення загрози повторних заворушень проросійських колаборантів і виступів проти України як держави.

Після того, як окупаційні плани Кремля щодо Одеси у травні 2014 року провалились, діяльність ворожих спецслужб, агентури та місцевих колаборантів змінила свій формат. Представники місцевої влади, які вчора стояли під російськими прапорами, сьогодні намагаються створити ілюзію свого "патріотизму", по факту просто пропагуючи регіональний сепаратизм.

Представники місцевої влади, які вчора стояли під російськими прапорами, сьогодні намагаються створити ілюзію свого "патріотизму"

Що стосується проросійських осіб з числа місцевого "антимайдану" ("куликовців") - то вони періодично проводять свої акції протягом року, а інший антиукраїнсько налаштований електорат - долучається до сакральних для них дат:

- 10 квітня - день визволення Одеси від нацистської окупації та поновлення комуністичної;

- 2 травня - річниця протистоянь 2014 року;

- 9 травня - "день Победы".

Операция «Дары волхвов». Как РПЦ стала отделом администрации Путина

Гиркин в Киево-Печерской лавре

Есть фотография, где Гиркин запечатлен как один из тех, кто сопровождал «Дары волхвов» в Киеве. То есть он был на Майдане, чтобы выяснить ситуацию. Дары эти побывали в Крыму для того, чтобы опять-таки прощупать почву и собрать разведданные, возможно ли введение российских войск в Крым или невозможно. Затем диверсионно-разведывательная группа под руководством Гиркина пришла в Славянск.

Вице-премьер Болгарии Валерий Симеонов назвал патриарха Московского и всея Руси «агентом КГБ» и «сигаретным митрополитом России». Симеонов в эфире телеканала БНТ напомнил, что патриарх «ввез на 14 миллиардов долларов безакцизных сигарет и на 4 миллиарда долларов вина для нужд церкви. У него есть и частный самолет. Его часы стоят 30 тысяч. Это не православный духовник. Это агент Михайлов, второразрядный агент советского КГБ», – сказал вице-премьер.

В самой Русской православной церкви тоже есть люди, не боящиеся критиковать, пусть и не в столь резких выражениях, ее иерархов. Валерий Отставных отдал служению церкви 17 лет. Он был заместителем руководителя Миссионерского отдела Тульской епархии РПЦ, членом Ассоциации православных экспертов. Но был вынужден покинуть свою работу, поскольку его не устраивал курс на слияние церкви с государством, превращение ее в идеологический отдел администрации Путина.

«Я «ухожу из «офисов» Церкви» бюрократической, подавляющей любое инакомыслие, Церкви, которая постоянно «ноет» о том, что ее «преследуют», которая так слилась «в любовном экстазе» с государственными органами, что уже не понять, где кончается общество «святых во Христе» и начинается государственный аппарат насилия и принуждения. Я не могу вести Благую весть при поддержке дубинок ОМОНа и репрессивных законов про «нежные чувства традиционно верующих», – рассказал он в своем блоге.

Польські шовіністи вимагають радикальної зміни політики щодо України

Три націоналістичні польські організації опублікували звернення, у якому рішуче критикують «проукраїнську політику польської влади» і вимагають її зміни.

Текст заяви опублікував портал Kresy.pl, повідомляє Поштівка.

У листі, підписаному лідерами «Всепольської молоді», «Національно-радикального табору» і «Націоналістичного руху», йдеться про «безплідність і неефективність попередньої наївної проукраїнської політики польської влади і мислетворчих кіл», що, за словами авторів, підтвердилося «подіями останніх місяців».

«Ціла низка політичних та юридичних кроків, вжитих щодо влади України, влучила у польські національні інтереси і доповнилась «агресивною до нашої держави (Польщі, – ред.) і народу риторикою», – йдеться у заяві.

Ініціатори звернення зазначають, що до таких дій українці вдалися попри підтримку, яку польська влада надавала своєю дипломатичною і політичною активністю, а також попри економічну підтримку у великих сумах.

У цьому контексті націоналісти згадують про санкції, які Польща застосувала щодо Росії через ситуацію в Україні: «Польща була тією державою, яка зазнала найбільших збитків через санкції проти Росії».

Польський юрист влучно описав «російськомовних українців»

Нещодавно в мережі викликала обурення фраза Юрія Винничука про те, що, мовляв, російськомовне населення України – не українці.

Чимало “тожепатріотів” накинулося на всіх причетних до публікації зі звинуваченнями в дискримінації, розпалюванні, поширюванні й розхитуванні. Але річ, мабуть, не в розхитуванні, а в тому, що в душі, якщо вона там є, вони відчувають, що це правда. Вони не можуть стати частиною українського народу, бо ненавидять його мову й культуру. Хотіли б бути хазяями цієї землі, але поки що тут ще забагато українців. Тому вони щосили проти нас воюють, усіма способами, які мають в арсеналі – звинуваченнями, істериками, образами, скаргами й погрозами намагаються змусити українців мовчати, а якщо говорити – то їхнім язьіком.

Вони не розуміють, що всі все бачать, усім зрозуміло, хто чужинець і загарбник, а хто – нормальна людина.

Польський юрист написав про свій досвід спілкування з “російськомовними українцями” – і він не надто райдужний. Але слово автору: