Життя тепер таке, що мат звучить практично всюди, навіть у місцях, з якими він абсолютно несумісний, – в освітніх закладах, у сімейному колі, у громадських місцях. І після чергового зіткнення з цією чужорідною руйнівною енергією з’явилося бажання систематизувати думки, що виникають з цього приводу. Почнемо з визначення мата, поданого у Вікіпедії: «Мат (матерщина, матірна лайка, матюки, (застаріле) лайка матерна) – найбільш грубий, обсценний різновид ненормативної лексики в українській та близьких до нього мовах».
У давньоруських рукописах мат розглядався як ознака бісівської поведінки. Вимовляючи нецензурні слова, людина, навіть якщо робить це мимоволі, закликає темні сили і бере участь у звірячому культі. Матерщина виконувала у слов’ян функцію прокляття. Наприклад, одне з матюків на літеру «є», яке має слов’янське походження, перекладається як «проклинати». Людина, що його вимовляє, тим самим проклинає себе і оточення. Той, хто вживає матюки, автоматично закликає на себе, своїх дітей і весь свій рід усе найгірше й найбрудніше. При цьому лайливець часто дивується та шкодує з приводу серйозних проблем із органами, насамперед сечостатевої системи, онкологічних та інших хвороб, продовжуючи водночас лаятися.
Тут доречно пригадати відому казку з європейського фольклору. В дівчини, що говорила доброзичливо й сердечно, з уст випадали троянди. А у дівчини, що говорила грубо й брудно, з рота вистрибували жаби й виповзали змії… Який точний художній образ.
