Настав час перейматися економікою Німеччини.
Світ вже звик до процвітаючої німецької економіки. Десять років тому, під час фінансової кризи, вона втратила відносно невелику кількість робочих місць, тоді як по всьому світу рівень безробіття стрімко зріс. Відтоді, вона стала якорем фіскальної стабільності. Її державний борг у 60% ВВП нижчий за встановлений у ЄС рівень. Завдяки реформам ринку праці, запровадженим у 2000-х роках, німці насолоджуються рівнем зайнятості, якому може позаздрити навіть сприятлива щодо роботи Британія. Її географічно розкидані виробничі галузі, що складаються з близько 200 тисяч малих та середніх фірм, скоротили свої регіональні відмінності, які призвели до розквіту популізму на Заході. Про це пише Economist.
Проте, німецька економіка раптом стала вразливою. У короткостроковій перспективі вона стикається зі сповільненням. Лише дивом їй вдалося уникнути спаду наприкінці 2018 року. Тимчасові фактори, такі як більш жорсткі стандарти викидів автомобілів, пояснюють деякі її слабкі місця, проте нічого не вказує на позитивні зміни. Виробництво продукції у січні впало. Підприємства втрачають довіру. І МВФ, і міністерство фінансів скоротили на 2019 рік прогнози щодо зростання. У довгостроковій перспективі зміни у структурі торгівлі та технологій будуть не на користь німецьких виробників. 5 лютого міністр економіки країни Пітер Альтмайєр оприлюднив плани щодо сприяння національним та європейським компаніям.
Німеччина хибно трактує як короткострокову, так і довгострокову перспективу. Почнемо з бізнес-циклу. Багато політиків вважають, що економіка наближається до перегріву, вказуючи на прискорені темпи зростання заробітної плати та прогнози щодо зростання інфляції. На їхню думку, сповільнене зростання піде на користь країні. Проте, насправді, це не так. Ще до сповільнення МВФ прогнозував, що базова інфляція не досягне 2,5% до 2023 року, що навряд чи є ознакою стрімко зростаючих цін. У будь-якому разі, більш високий рівень інфляції сприятиме врегулюванню диспропорцій у конкурентоспроможності Єврозони. Ризик полягає не у перегріванні економіки, а у тому, що Європа може потрапити у пастку низького рівня зростання, у якій країни, які прагнуть стати конкурентоспроможними, зіткнуться з надмірною інфляцією, породженою Німеччиною.
Сповільнення темпів зростання також може спричинити виникнення більш глибоких проблем у глобалізованій економічній моделі Німеччини. Її слабкість частково відображає наслідки торговельної війни між Китаєм та Америкою, двох найбільших торговельних партнерів Німеччини. Америка незабаром має вирішити, чи піднімати тарифи на європейські автомобілі. Зі зростанням невизначеності, торгівля стає більш регіональною. Якщо глобальна комерція розпадеться на окремі торговельні та регуляторні блоки, Німеччині буде важче продавати свої товари закордон.
Реформа зробила ринок праці Німеччини сильним, проте вона скоро зіткнеться з новими викликами. Робочі місця у сфері промисловості особливо вразливі до автоматизації, проте навчання та перепідготовка кадрів протягом усього їхнього життя у Німеччині відносно рідкісні явища. Робоча сила старіє. Ані уряд, ані підприємства не впроваджують значної автоматизації та, крім того, не інвестують достатніх коштів у цю сферу. Якщо технологічні зміни вимагатимуть того, щоб її економіка охоплювала цифрові послуги, Німеччині буде непереливки.
Уряд добре знає про ці проблеми, проте протекціонізм пана Альтмайєра – не панацея від них. Тим часом, ліві хочуть відмовитися від реформ ринку праці. Значно ефективніше буде збільшити витрати на інфраструктуру та запровадити податкові стимули для приватних інвестицій. І те, й інше має допомогти сьогоднішньому зростанню та підвищити довгострокові перспективи економіки. Нижчі податки на домогосподарства сприятимуть відновленню балансу споживання. Певний рівень конкуренції міг би активізувати сферу обслуговування. Німецька економіка пройшла вражаючий шлях, який останнім часом почав давати тріщини. Настав час хвилюватися.
