Ніякого «особливого статусу» і ніяких «місцевих виборів», навіть якщо Росія виведе війська. Тільки взяття територій під контроль українською армією і процедура «розватнення», за аналогією з денацифікацією у повоєнній Німеччині. Воювати до переможного кінця.
Про це Білозерська пише у своєму блозі. Олена Білозерська – колишній журналіст, а нині доброволець, яка в складі УДА від початку війни воює на Донбасі.
Два факти.
1. Державний департамент США опублікував «Декларацію по Криму», в якій він, далеко не вперше, не визнає російську анексію півострову. Але вперше у цьому документі звучить посилання на декларацію 1940 року, якою Штати не визнавали окупацію Радянським Союзом держав Балтії. Не визнавали більше 50 років (аж поки не розпався Союз) – звичайно, тільки на словах, маючи з Радянським Союзом дипломатичні і торгівельні відносини. «As we did in the Welles Declaration in 1940, the United States reaffirms as policy its refusal to recognize the Kremlin’s claims of sovereignty over territory seized by force in contravention of international law».
2. Спецпредставник Держдепартаменту США у справах України Курт Волкер закликав Україну продовжити дію закону про особливий статус Донбасу. В унісон з ним народний депутат Юрій Береза заявив: «Треба буде – приймемо, щоб клятий м*скаль подавився в своєму Кремлі і здох».
Щоправда, де-факто Волкер майже прямим текстом сказав, що цей закон – порожня формальність, він все одно не запрацює, але відмова його продовжувати дасть козирі у руки Росії. Але зважати треба не на те, що сказано, а на те, що підписано. Коли добровольці оформлювались у ЗСУ, їм часто обіцяли не розбивати їхні вже сформовані підрозділи. Але оскільки не буває такого, щоб у якомусь взводі чи роті були вакантними абсолютно всі штатні посади, хлопців і дівчат оформлювали на перші-ліпші вільні посади у різних взводах і ротах, а воювали вони здебільшого дійсно разом. Але потім, після виведення з передка на полігон, від них почали вимагати, щоб кожен служив тим, ким рахується на папері: снайпер завідувачем лазні, кулеметник електриком, стрілець-водій навідником гармати, і так далі. Те саме чекає й Україну – її рано чи пізно примусять виконувати те, що вона підписала. Тому не треба бути хитрожовтими – треба просто не підписувати те, що ми не можемо і не збираємось виконувати.
Це, вочевидь, і є той компроміс, про який домовились Путін з Трампом. США не визнають анексії Криму, але тільки на словах, санкції з РФ будуть зняті або суттєво послаблені, окуповані території Донбасу залишаться у складі України, але з «особливим статусом».
Це ніяка не «зрада» – це закономірний розвиток подій. Завжди кажу: розраховувати треба виключно на власні сили, а допомогу інших приймати, тільки допоки вони не вимагають поступитися нашими національними інтересами.
Підкреслю ще раз: ніякого «особливого статусу» і ніяких «місцевих виборів», навіть якщо Росія виведе війська. Тільки взяття територій під контроль українською армією і процедура «розватнення», за аналогією з денацифікацією у повоєнній Німеччині. Бо якби денацифікації не було, а просто Німечччину десь у 1944-му чи навіть 1945 році змусили припинити війну і провели у ній чесні вибори під міжнародним контролем – на цих виборах переміг би якщо не Гітлер, то Герінг, і нацизм залишився б офіційною ідеологією німців.
Донбас з особливим статусом – це ватний Донбас з державними і військовими злочинцями на чолі, який блокуватиме всі не проросійські ініціативи України.
Тому – не слухаємо різних міжнародних «доброзичливців» і воюємо до переможного кінця. А без допомоги все одно не залишимось. Бо допомагають не тим, хто йде на поступки, а тим, хто добре воює.
