У давні часи Зелені свята в Україні тривали щонайменше(!) шість днів: три останні дні Зеленого Тижня (перед Трійцею) та три перші дні Троїцького Тижня (по Трійці). Сучасний ритм життя удвічі скоротив цей період.
Християнська традиція святкування Трійці переплелася з дохристиянськими
віруваннями, пише "Ukrainian People". А Зеленими їх називають, бо
вшановують створення Господом світу: сотворив Землю та й засіяв її
життям. Цей звичай походить ще від старозавітної Церкви, коли будинки і
синагоги прикрашалися зеленню у пам’ять про те, як на Синайській горі
все цвіло і зеленіло в день, коли Мойсей отримував скрижалі Закону
Божого.
От і християни прикрашають на Трійцю будинки і храми зеленими гілочками
та квітами. Бо квітучі гілки нагадують нам, як під дією благодаті Божої
людські душі розцвітають плодами чеснот.
У Зелену суботу напередодні Трійці, що називалася клечаною, хату,
подвір’я та господарські будівлі прикрашали клечанням – зеленими гілками
дерев. Їх встромляли у стріху й на воротах, біля вікон і за ікони.
Домівку майорили букетиками із чебрецю, м’яти, любистка, полину,
материнки та гілок берези, липи, клена, явора, а долівку встеляли
запашними травами: осокою, любистком, м’ятою, пижмою, ласкавцями, або
татарським зіллям (лепеха або аїр). Якщо за клечанням доводилося йти у
ліс чи діброву, десь далеко, то йшли разом із села цілими гуртами, і
такі походи оберталися на веселу забаву: люди, несучи цілі оберемки
зелені, співали, вигукували і навіть танцювали.
Клечанням прикрашали й обори, стайні, хліви, комори, клуні, пасіки. На
думку наших пращурів, у деревах оселялися душі померлих дідів-прадідів.
Тож Дід-Ладо – добрий дух предків-опікунів роду – разом із
гіллям-клечанням приходив до господи.
У Зелену суботу здавна існує звичай поминати тих, хто згинув без вісті
десь на далеких дорогах, у чужих краях – козаків, а пізніше
вояків-героїв, що гинули в боротьбі за честь, волю і славу батьківщини –
України. Тож варто вшанувати пам’ять як Небесної сотні, так і тих, хто
загинув, боронячи нашу землю на Донбасі.
У неділю на Трійцю в Україні зберігся звичай вшановувати пам’ять
померлих. За дохристиянським віруванням, на Зелені свята мерці вдруге
після Великодня виходять на світ. Тому на Зелені свята, як і після
Великодня, провідують померлих родичів, могили яких клечають зіллям. У
ці Поминальні дні на кладовищах влаштовують панахиди зі священиками та
поминальні трапези.
А у понеділок святкують День Святого Духа, або Богодухів день, з яким
пов’язано чимало язичницьких традицій. Популярним є обряд “водіння
Тополі” (на Чернігівщині – “Верби”, а на Поліссі – “Куща”): дівчата,
обравши з-поміж себе найкрасивішу дівчину, виряджають її зелом й
обходять усе село з віншуваннями.
Від Русалчиного Великодня – до Тополі й “Лялі”
Для українців Зелені свята здавна були поетичним святом, тісно
пов’язаним із природою. А що воно знаменувало завершення весни і початок
літа, основою став культ рослин, магія закликання майбутнього врожаю.
З четверга відзначалися Русалії, або ж Русальний тиждень – у пам’ять
померлих, поминальні дні. За давнім повір’ям, у ці дні на береги річок і
озер виходять русалки (які отримали свою назву від цього давнього
свята, а не навпаки) і наглядають за людьми: чи шанують люди їхню
пам’ять. Тому у четвер Зеленого тижня (перед Трійцею) ніхто не повинен
працювати: розгніваєте русалок – вони попсують худобу, птицю й усю
господарку. Вранці, щойно зійде сонце, дівчата йшли у поле “на жита” й
брали із собою хліб із житнього борошна, окремо для цієї оказії
спечений; міситься той хліб на свяченій воді. У полі дівчата ламали хліб
на кілька шматків, ділилися ним порівну, а потім кожна йшла на ниву
свого батька, і там на межі клала той хліб для мавок – “щоб жито
родило”.
А ще дівчата у цей день ходять таємно в ліс, маючи при собі полин та
любисток (як захист від мавок, щоб не залоскотали) і кидають вінки
русалкам, щоб ті насилали їм багатих женихів. З тонких гілок з ніжними
зеленими листочками дівчата плели вінки, вплітаючи у них лугові квіти і
стеблинки полину. Такі вінки служили не тільки прикрасою: в ніч свята
ними ворожили, пускаючи по воді. Вважалося: що нижче за течією вінки
заберуть собі русалки – то краще. Натомість вінок, що моментально
потонув, вважався недоброю прикметою.
У Київській Русі Русалії супроводилися піснями, танцями, грою на бубнах,
сопілках і гуслях. Їх відголоски в окремих регіонах України збереглися й
досі. Скажімо, у Вишгородському районі Київщини і на Тернопільщині й
досі прикрашають квітами, гіллям, стрічками колесо, яке прикріплюють на
довгу жердину (інколи волочуть з лісу й дуба), цілу ніч танцюють навколо
неї й палять вогні, а наприкінці гулянь – запалюють і саме колесо, що
вважалося символом Сонця.
Поклонялися деревам, бо ті давали плоди, з них робили житло і знаряддя
праці. Наприклад, на Лівобережжі був обряд водити “Тополю”. Дівчата
вибирали з-поміж себе на “тополю” найвищу на зріст дівчину та прикрашали
її намистом, стрічками, барвистими хустками, і все це так рясно, що
з-під тих оздоб голови майже не було видно (інколи обличчя зав’язували
хусткою), руки прив’язували до палиці і так водили селом із гучними
піснями. Кожний господар радо зустрічав процесію і, приймаючи від неї
добрі побажання (насамперед приплоду худобі і гарного врожаю), щедро
обдаровував учасників обряду. А на Поліссі побутував схожий обряд
Троїцького “куща”.
Відома й така забава молоді, як завивання берези. Вранці у Зелену неділю
дівчата брали харчі, кликали хлопців і з піснями-веснянками та гаївками
йшли у ліс чи у гай. Там співали, танцювали, а потім разом їли
принесене. Після цього шукали у лісі молоді берізки із тонким і довгим
гіллям-пруттям, з якого на самій березі завивали вінки, співаючи:
“…Віночка звивши, на воду пущу: Хто вінка пійме, той мене візьме”.
Хлопці можуть допомагати – кожен своїй дівчині – завити вінок. І лише
коли він готовий, зрізають його з дерева. Дівчата забирають віночки
додому, а пізнім вечором йдуть до води і пускають їх на воду, як на
Купала: споглядаючи, чи швидко пливуть, чи не підуть під воду, чи
з’єднається з іншим вінком, на який загадала дівчина, чи не пристане до
берега тощо.
А обряд “Лялі” побутував на Волині. Проводили його в неділю або в
понеділок. Дівчачий гурт обирав поміж себе наймилішу – “Лялю”, яку
прикрашали вінком з квітів, та через плечі навхрест – гірляндами. Тим
часом гурт хлопців в умовленому місці плів для “Лялі” трон (зелену
лавку). Дівчата супроводжували “Лялю” до трону, а хлопці усаджували її
на нього й тоді утворювали два кола: внутрішнє з дівчат, зовнішнє – із
хлопців. Відтак водили хороводи та співали жартівливих і весільних
пісень.
Троїцькі розваги починалися з понеділка і тривали цілий тиждень.
Закінчувалися ж Зелені свята проводом русалок у понеділок, після тижня
Зелених свят.
Найкраща пора для сватів
Працювати на Трійцю не годиться: усе, за що не візьмись на Трійцю, не
принесе користі. Також не вітається весілля на Трійцю, тому церква не
здійснює таїнство вінчання у цей день.
Натомість тим, хто збирається скріпити свої відносини узами шлюбу, варто
призначити на Трійцю сватання або знайомство з батьками. Традиційно
дівчата вбирались у найкращі свої строї, гуляли селом, видивляючись
нареченого. Вважалося, що ті, хто засватався на Трійцю, будуть жити
довго
і щасливо, а молода сім’я буде міцною.
Крім того, на Трійцю традиційно збирали трави для заготівлі чаїв на
зиму: бо у це свято вони наділені особливою цілющою силою.
