Сьогодні, у третю неділі травня, в Україні відзначають День пам'яті жертв політичних репресій. Про основні періоди державного терору в СРСР на Вінниччині Суспільному розповів історик Роман Подкур.
За його словами, основна проблема, яка актуальна як, для радянського, так і для сучасного режиму Росії – це денаціоналізація українців.
"Вони тоді робили усі репресії заради того, щоб створити радянську людину і денаціоналізувати українців. І зараз відбувається теж саме. "Українці повинні зникнути" – це основний лозунг пропагандистів РФ. Задумайтеся, за весь період існування радянського режиму, був який завгодно націоналізм: грузинський, український, польський, грецький... Російського не було. Жодна людина не засуджена за російський націоналізм за всю радянську історію", – говорить Роман Подкур.
За його словами, політичні репресії на теренах Поділля відбувалися у декілька етапів. Розповімо про основні із них.
Кінець 1920-го – 1933 роки.
"Це фактично колективізація і Голодомор. На Поділлі за різними даними від голоду померли від 500 до 800 тисяч людей. А під час колективізації було депортовано від 30 до 40 тисяч родин. Депортували не куркулів, а селян-виробників, які могли вирощувати зерно. Їх боялися найбільше", – говорить Роман Подкур.
Масові репресії 1937 – 1938 роках
"Великий терор" – один із "пікових" періодів державного терору в СРСР. Його втіленням є вбивча акція комуністичного режиму у Вінниці . "Вінницька трагедія", "Пекло на землі" – саме так назвали масове знищення мирного населення обласним УНКВС.
"У нас у картотеці реабілітовані історією 27 тисяч людей, які постраждали в цих роках. Їх було вбито, або ж вислано на ув'язнення до таборів. Це величезна цифра, якщо врахувати, що майже 60 % засуджених розстріляли. Страчували в основному в тих місцях, де були в'язниці: Кам'янець-Подільський, Брацлав, Тульчин. Ось це місця поховання", – розповідає історик.
Він зазначає, що наразі точно відомі лише масові поховання у парку імені М. Леонтовича у Вінниці. Масові могили там були розкопані у 1943 році і були переховані на території фруктового саду (вул. Підлісна), на православному кладовищі (Хмельницьке шосе).
"Інші масштабні репресії відбулися після звільнення Вінниччини від німецько-фашистських загарбників. Людей фактично вбивали за те, що вони впізнавали своїх родичів під час німецьких розкопок. арештовували людей, не бажали повернення комуністичної влади, сподівалися на краще життя й підтримку нацистів. Звісно цього не сталося".
У своїй книзі "Пам’ятаймо про Вінницю" очевидець тих подій Антін Драган, пише, що 23 березня 44-го року у Вінниці усіх жителів міста зібрали у центральному парку біля порожніх ям, що залишилися після розкопок могил розстріляних у 37-38-х роках. Випитували, хто знаходив тут родичів. Сміливців не було. Комісар наказав війську оточити натовп. Повернувся ввечері зі списком: "Він викликав за прізвищами близько ста жінок. Ті, хто шукали у цих ямах близьких, самі стояли на краю своїх могил… Їх теж розстріляли, як "ворогів революції та зрадників батьківщини". Тих, хто залишився, погнали проти ночі по Хмельницькому шосе: “Маєте на фронті спокутувати свою провину перед батьківщиною”. Вони загинули біля Летичева, Меджибожа і Кам’янець-Подільського".
У 30-ті роки людей із Вінниччини вивозили людей на будівництво Донбасу
За словами Романа Подкура, це були молоді люди, які мали відновлювати промисловисть.
"Спочатку це було нібито добровільно, згодом – забирали усіх підряд. У тому числі неповнолітніх учнів училищ, які вивчали робітничі професії. Їх відправляли на завод, де вони потрапляли в жахливі умови: жили в бараках, з відсутністю води та їжі, хворобами. Люди звідти тікали, їх переслідували", – говорить Роман Подкур.
Відновленням інформації про постраждалих від політичних репресій комуністичного режиму на Вінниччині займається обласна комісія з реабілітації.
"Велика подяка комісії з реабілітації, яка почала працювати на Вінниччині у 2019 році. Вони за ці роки зуміли реабілітувати понад 500 людей. Це люди, які працюють на волонтерських засадах, зарплату за це не отримуємо. Зараз через повномасштабне вторгнення Росії не можемо працювати, бо частина членів комісії або на фронті, або працюють у своїх службах. Наразі іще лежить понад 400 справ, як потребують реабілітації", – каже голова комісії Роман Подкур.
Фото: Центр історії Вінниці