Фактом підтвердження господарської операції є первинні документи, а не податкові декларації, які підтверджують лише порядок оподаткування цієї операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції.
До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/9739/19.
Обставини справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «І» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ф» про стягнення 454 629,41 грн, сплачених ТОВ «Т».
Позовні вимоги, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, обґрунтовані тим, що на підставі укладеного між ТОВ «І» та ТОВ «Т» договору відступлення права вимоги ТОВ «І» набуло право вимоги до ТОВ «Ф» щодо повернення сплачених ТОВ «Т» коштів у розмірі 349 740,00 грн у якості попередньої оплати (за платіжними дорученнями), поставка товару за якими не була здійснена відповідачем, а також щодо сплати всіх платежів, що випливають з даної господарської операції.
Пізніше ТОВ «Ф» звернулося до Господарського суду міста Києва з зустрічним позовом до ТОВ «І» та ТОВ «Т», в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило визнати недійсними договір про відступлення права вимоги зі всіма додатками до нього (щодо платіжних доручень) та договір про відступлення права вимоги зі всіма додатками до нього (щодо платіжних доручень), які укладені між ТОВ «І» і ТОВ «Т».
Рішенням Господарського суду міста Києва задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволенні первісного позову та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову.
Вирішено стягнути з ТОВ «Ф» на користь ТОВ «І» 349 740,00 грн боргу, 46 655,32 грн інфляційних втрат та 8 365,00 грн - 3 % річних.
Висновок Верховного Суду
ВС зазначив, що суд апеляційної інстанції правильно відхилив твердження ТОВ «Ф» стосовного того, що строк передачі товару покупцю не був визначений, оскільки, по перше, такі доводи не відповідають визначенню закону щодо зустрічного характеру зобов’язання – купівлі продажу, а по друге, суперечать іншим доводам ТОВ «Ф», який, заперечуючи наявність у нього обов’язку з передачі оплаченого товару покупцю станом на 1.07.2019, посилався на ту обставину, що таке зобов’язання ним виконано і товар переданий, доказами чого є видаткові та податкові накладні, а також покази свідка.
Також ВС підкреслив, що відповідно до абзацу 11 статті 1, частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов’язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.
У податковому обліку понесені витрати на придбання товарів/послуг та доходи від реалізації товарів/послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення. До первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції.
ВС наголосив, що фактом підтвердження господарської операції є первинні документи, а не податкові декларації, які підтверджують лише порядок оподаткування цієї операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інтонації про те, що не передання продавцем товару, який одержав узгоджену сторонами суму попередньої оплати, надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Визначене право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове, грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати.
Водночас, правильно врахувавши, що тягар доказування виконання зобов’язання в даному випадку покладено на постачальника, і останній не надав доказів такого виконання і не повернув попередньої оплати ні первісному, ні новому кредитору, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про законність та обґрунтованість первісного позову і наявність підстав для стягнення з відповідача за первісним позовом грошових коштів, сплачених у якості попередньої оплати у розмірі 349 740, 00 грн.
Крім того, ВС зауважив, що відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши здійснені позивачем розрахунки заявлених до стягнення 46 655,32 грн інфляційних втрат і 8 365,00 грн - 3 % річних за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 14.09.2018 по 01.07.2019, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про їх стягнення з відповідача.
Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду – без змін.