Аналіз діяльності чинної влади України, її кадрової політики,
головних практичних кроків показує, що нині в країні прискореними
темпами формується режим, який до болю нагадує той, проти якого українці
боролися на Майдані-2004 і Майдані-2013-14. Голослівні медійні
заперечення цього наочного факту вже мало кого переконують. А деякі
політологи просто кажуть, що глава держави, мовляв, став неформальним
лідером неформального «руху Антимайдан» у вищих ешелонах влади. Отже,
схоже, що відбувається антимайданна реставрація. Термідор, якщо
використовувати лексику часів Великої Французької революції.
Так звана боротьба влади з корупцією набуває дедалі більш
карикатурних форм на тлі зняття з посади шефа СБУ Наливайченка, який
насмілився звинуватити ГПУ в сприянні незаконним оборудкам, не кажучи
вже про втечу за кордон звинуваченого народного депутата Клюєва, що
відбувалася на очах цілої країни без будь-яких навіть театральних спроб
його затримати.
Влада не соромиться постійно демонструвати цілковитий брак політичної
волі щодо антикорупційної боротьби. Це помітно українському
суспільству, і не лише йому. Генеральний секретар НАТО пан Столтенберґ
заявив, що якщо обіцянки України боротися проти корупції залишаться
обіцянками, тоді Україна буде допомагати собі сама… Це грізне
попередження, над усе в умовах війни. Чинна влада в Україні, не зробивши
жодних висновків із попередніх подій, чомусь вирішила, що може безкарно
дурити український народ та світову громадськість. Саме так вважав
Віктор Янукович, аж допоки не опинився в російському місті Ростові…
Дедалі більше на керівні посади призначають його «достойників», у
регіонах сходу на чолі силових структур знаходяться здебільшого особи,
які підозрюються у співпраці з сепаратистами. А особи, причетні до
фінансування сепаратистської діяльності, добре почуваються в Україні, не
несуть жодної відповідальності за свої вчинки, наслідки яких
загальновідомі.
Кланово-олігархічний реванш
Олігархи, які раніше диригували економічною політикою в Україні, продовжують і нині це робити. Розкрадання ресурсів країни на найвищому рівні триває, як і пограбування державного бюджету з допомогою приватних банків. Національний банк пані Гонтарєвої перетворився на такого собі посередника з переведення грошей громадян України в кишені банкірів. Нардеп Юлія Тимошенко, виступаючи в програмі Савіка Шустера на телеканалі «112», сказала, що банки винні Нацбанку 107 мільярдів гривень, і з цього приводу немає жодних розслідувань. Все подається як рефінансування і рекапіталізація. Немає контролю Нацбанку за тим, куди насправді йдуть гроші платників податків. Але відомо, що чимало банкірів під час штучного знецінення гривні фантастично збагатилися, виводячи ці подарунки Нацбанку (за рахунок українських громадян!) в офшори і на «чорний ринок». Якось дивно збанкрутували 50 банків, але нічого не чутно про особисті трагедії їхніх власників, про втрату ними особистого майна чи відмову від звичайного розкішного способу життя. За словами згаданого нардепа, тут ідеться про змову банкірів і державної влади.
Парламентар від «Самопомочі» Олег Березюк запитує: «Чому держава не
шукає сотні мільярдів гривень, котрі зникли в 50 банках?» Нині теж
здійснюється рефінансування. Наприклад, банк «Фінанси і кредит» (ФіК)
отримав від Нацбанку 750 мільйонів гривень на розрахунки з клієнтами.
Але ніяких розрахунків не відбувається, відділення ФіК скаржаться
клієнтам на відсутність грошей. То куди ж подівся ще один подарунок із
бюджету? Це називається терміном із російської кримінальної лексики –
«бєспредєл».
За повідомленням нардепа з фракції «Самопоміч» пана Добродомова, ГПУ
розпочала кримінальну справу проти Ощадного банку та його директора,
соратника Арсенія Яценюка Андрія Пишного. Пишний і група товаришів
злітала чартерним рейсом до Варшави за 490 тисяч гривень на футбольний
матч.
Чи варто нагадувати, що в цивілізованих країнах за значно менш
нахабне поводження з не своїми особистими фінансами покарання бувають
дуже жорстокими? Однак, нардеп Добродомов висловив припущення, що справу
буде закрито «через відсутність складу злочину»…
То, може, має рацію нардеп від «Свободи» Юрій Левченко, коли каже: «У
нас корумпована банківська система, корумпований Нацбанк і корумповане
міністерство фінансів». А це означає, що злодійська система Януковича,
Кучми та інших лідерів кланово-олігархічного устрою нікуди не поділася.
Революція гідності не виконала своїх завдань…
Реставратори
Одним із найбільших яскравих свідчень генетичного зв’язку між владою Януковича і владою Порошенка є вето останнього на Закон України, який надавав право будь-якому громадянину України фіксувати на відеокамеру, аудіо-пристрій тощо вимагання хабара чиновником і на підставі цих доказів вимагати порушення кримінальної справи. Аргументи президент на користь свого вчинку навів цілком абсурдні – мовляв, ворожі іноземні розвідки зможуть скористатися законом у своїх інтересах. Себто, російські СЗР, ГРУ, ФСБ будуть таким способом дізнаватися українські страшні державні таємниці про підкупність і хабарництво вітчизняних митників, податківців, міліціантів, чиновників інших відомств? Отже, чинна влада не лише сама не бореться проти корупції, а ще й забороняє це робити громадянам.
Лише на знищенні корупційних схем Україна могла б мати удвічі більший бюджет. І не треба було б випрошувати гроші у МВФ, західних союзників та інших благодійників… Однак бажання ті схеми нищити ця «влада Януковича без Януковича» аж ніяк не демонструє.
Навіть проблеми війни, оборони країни ці діячі, що прийшли до влади на крові героїв Майдану, намагаються розв’язувати звичними «бізнесючими» методами: змовами, оборудками, договірняками тощо, і все ще сподіваються організувати договірняк із Путіним, хоча така «угода» стане жалобним маршем для України…
В основі такої поведінки – глибока зневага верхівки до думки суспільства. Тому в усіх їхніх «схемах» є один чинник, який вони постійно ігнорують, вважаючи його значення мізерним. Цей чинник називається «український народ».
У 2004 році цей чинник не взяв до уваги Леонід Кучма і його висуванець на президентську посаду. В 2013-2014 роках це ж не взяв до уваги Янукович. Тепер цей чинник у своїх залаштункових іграх ігнорує Порошенко. Народ уже двічі руйнував олігархічні оборудки за своєю спиною. Зруйнує також і третю. Сьогодні це передусім намагання посприяти Путіну у справі прищеплення до державного тіла України сепаратистських промосковських «пухлин» – «ДНР» і «ЛНР», що може статися завдяки змінам до Конституції. Є підстави вважати, що український народ не погодиться на те, щоб за рахунок свого зубожіння годувати окуповані Москвою території, та ще й давати їм особливий привілейований статус.
Звісно, риторика чинної влади фундаментально відрізняється від риторики Януковича, Азарова та інших, але суть режимів є доволі подібною, бо збережені всі головні конструкції системи, основи якої закладалися ще Кучмою і яка є типовою для більшої частини пострадянського простору.
Ігор Лосєв, кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА